Ідеологія стійкого розвитку поступово, але неухильно набирає рис домінуючого світогляду принаймні серед освічених верств нашого суспільства [1-3]. Поглиблення дисбалансу між споживанням природних ресурсів та забрудненням довкілля з одного боку і регенераційним та асиміляційним потенціалом природного середовища з іншого боку стає наразі критичним для розвитку людського суспільства.

Усвідомлення цього прийшло не одразу й навіть на даний час все ще не є ключовим навіть для тих, хто приймає рішення [4, 5]. Звичайно, наукова думка передбачала такий розвиток ще задовго до того, як розуміння проблеми постало на рівні суспільства, але лише в другій половині 80-х років минулого століття це питання було винесено на політичний рівень [1]. Конференція ООН з питань навколишнього середовища і розвитку (Ріо, 1992 р.) стала ключовою не лише в аспекті зміни світоглядних принципів, а й в розумінні практичних підходів щодо гармонізації людських потреб і діяльності з потенціалом навколишнього природного середовища. Загальнолюдське значення Конференції в Ріо полягає в тому, що саме рішення цього саміту спонукали уряди держав переглянути свої стратегії життєдіяльності й розвитку і будувати їх на принципах збалансованості з  навколишнім середовищем.

Саме на виконання рішень багатьох міжнародних форумів Комітет екологічної політики Європейської економічної комісії ООН (ЄЕК, http://www.unece.org/env/esd/welcome.html) розробив проект документу, який став визначальним для формування політики на Європейському континенті, - Стратегію в галузі освіти для стійкого розвитку [4, http://www.unece.org/?id=24444]. Її ухвалення відбулося на спільній конференції міністрів охорони довкілля і міністрів освіти європейських держав 2005 року у Вільнюсі, Литва. Оскільки стратегічне планування розвитку громад і регіонів не може не зважати на фактор освіти, а порушені питання мають універсальний характер, то врахування положень загальноєвропейських політичних документів при розробленні місцевих стратегій і програм є не просто доречним, а стає вимогою часу. Саме тому видається доцільним зупинитися на ключових положеннях Стратегії в галузі освіти для стійкого розвитку.

Мета Стратегії полягає «в заохоченні  держав – членів Європейської економічної комісії ООН до розвитку та зміцнення можливостей як суспільних угруповань, так і окремих осіб здійснювати вибір на користь збалансованого розвитку, сприяючи тим самим поширенню знань і навичок ведення здорового і ефективного способу життя в гармонії з природою».

Стратегія виходить з того, що всі люди повинні мати знання і навички, необхідні для сприяння процесам гармонійного розвитку, які відповідають потребам сьогодення й водночас не позбавляючи прийдешні покоління можливостей задовольняти їхні потреби. Тому освіта для стійкого розвитку (ОСР) має базуватися на комплексному підході до питань економічного, соціального та екологічного розвитку й створювати можливості як для окремих особистостей, так   і  для суспільства в цілому працювати для майбутнього, гармонізованого з природним середовищем. Стратегія визначає, що освіта має ключове значення для переходу на засади стійкого розвитку, оскільки, з одного боку, є базовим інструментом вдосконалення моделей виробництва і споживання, а з іншого боку, забезпечує формування моделей поведінки і світоглядних принципів, перш за все у молодого покоління.

Стратегія окреслює принципи, на яких мають формуватися освітні програми для стійкого розвитку. Так, Стратегія розглядає освіту як безперервний процес, що охоплює всі рівні освіти – від дошкільної до вищої для дорослих шляхом формального і неформального навчання. При цьому враховується та обставина, що в характер процесів стійкого розвитку може змінюватися, а отже правильні відповіді і рішення теж будуть змінюватися відповідно до накопиченого досвіду. Зважаючи на давні традиції екологічної освіти в регіоні, її потенціал варто переорієнтувати на цілі стійкого розвитку на основі комплексного підходу, що стосується й деяких інших галузей знань. Освіта для стійкого розвитку має міжсекторальний характер і охоплює економічні, соціальні та екологічні аспекти, а тому не може бути прерогативою лише освітнього сектору, а заохочувати співробітництво всіх зацікавлених сторін на основі партнерства і участі. При цьому пропаганда та використання найкращого досвіду має враховувати місцеві, національні та регіональні умови і особливості, а повага до прав людини та культурного різноманіття має стати невід’ємним компонентом досягнення цілей стійкого розвитку. Моральні аспекти освіти є важливими для визнання рівності між поколіннями та в межах одного покоління (перш за все гендерної рівності) й набувають практичного значення при визнанні відповідальності як одного з найважливіших моментів моральності, що набуває особливого значення, зокрема, в питаннях виробництва і споживання. Стратегія наголошує на тому, що критичне мислення і світосприймання є необхідною умовою для прийняття рішень і реалізації дій в інтересах стійкого розвитку,  а отже формування цих навичок має стати неодмінною рисою навчання на всіх рівнях. Нарешті документ покладає на діячів освіти особливу місію в налагодженні діалогу між органами влади та громадянським суспільством.

Впровадження Стратегії забезпечують держави-члени ЄЕК ООН шляхом ухвалення відповідних програм і стратегій. Особливо виважено до цього ставиться Європейський Союз і його члени [6]. В Україні було здійснено кілька спроб розробити національну стратегію освіти для стійкого розвитку, але всі розроблені проекти не пройшли етап затвердження на рівні уряду чи парламенту. Разом з тим, це не є причиною для ігнорування положень загальноєвропейської Стратегії при плануванні на регіональному та місцевому рівні. Тому звернемо увагу на наступні моменти.

Стратегія визначає чотири основні цілі ОСР.

1. Забезпечення гармонізації навчальних програм з ключовими темами стійкого розвитку. Формування в людей знань та надання інформації про стійкий розвиток мають стати однією з головних цілей всієї освітньої системи, що охоплює формальні і неформальні структури всіх рівнів – від дошкільного рівня до освіти для дорослих. Освіта має сприяти розумінню суті глобальних, регіональних і місцевих змін і проблем, пов’язаних з процесами виробництва і споживання, причому особливої уваги потребують не лише усвідомлення впливу на довкілля, а й економічні, соціальні та моральні аспекти споживання. Завдяки цьому споживання природних ресурсів має стати екологічно обґрунтованим і економічно ефективним.

Серед необхідних для досягнення цієї мети заходів Стратегія пропонує:

·         Інтегрування принципів стійкого розвитку в усі форми і рівні освіти;

·         Відображення в навчальних програмах ключових тем стійкого розвитку, зокрема таких, як ліквідація бідності, гендерна рівність, охорона здоров’я, збереження довкілля, розвиток сільських районів, права людини, гармонійне виробництво і споживання, культурне різноманіття, врегулювання збройних конфліктів;

·         Зміцнення взаємозв’язків між природничими, економічними, соціальними та політичними науками в рамках міждисциплінарних досліджень;

·         Забезпечення послідовного, безперервного, прогресивного і логічного характеру ОСР, орієнтованої на попередження і вирішення проблем.

2. Підготовка викладацьких кадрів та обмін знаннями і досвідом є ключовими в забезпеченні успіху ОСР. Системи підготовки викладацьких кадрів є добре розвиненими в деяких країнах регіону, тому варто максимально використовувати наявний позитивний досвід. При цьому традиційні схеми підготовки кадрів необхідно переглянути й доповнити інноваційними підходами з урахуванням результатів останніх наукових досліджень. 

3. Забезпечення відповідними навчально-методичними матеріалами. Зміст, якість і наявність навчально-методичних матеріалів є загальною проблемою освітнього сектору, від успішного вирішення якої залежить якість професійної підготовки, в тому числі й тих, хто стане забезпечувати подальшу підготовку кадрів. Далеко не всі країни мають  такі матеріали в достатній кількості та належної якості, а деякі країни зробили лише перші кроки в напрямку навчально-методичного забезпечення ОСР. Заходи для досягнення цієї цілі є очевидними, але їх реалізація потребує значних часових і фінансових ресурсів, тому Стратегія заохочує використання сучасних інформаційних технологій, здатних оперативно реагувати на вимоги часу і  місцеві реалії та забезпечувати доступ для потенційно необмеженої аудиторії.

4. Підвищення обізнаності громадськості та сприяння розумінню принципів стійкого розвитку широкими верствами населення є тією умовою, без якої не можна сподіватися на гармонійний розвиток суспільних систем і відносин. Саме тому програми інформування громадськості мають відображати ключові теми і принципи  збалансованого розвитку й сприяти глибшому розумінню взаємозв’язків між соціальними, економічними та екологічними аспектами. В цій галузі особливу роль відіграють засоби масової інформації і громадські організації. Мас-медіа фактично спрямовують вибір споживачів, визначальний для формування способу життя. Їхній вплив на незміцнілу свідомість молодого покоління є особливо виразним, тому при вирішенні завдання мобілізації можливостей мас-медіа для поширення ідеології стійкого розвитку можна сподіватися на реальний успіх в просвіті населення.

Стратегія вказує, що визначені цілі можуть бути досягнуті на основі зміцнення міжсекторального співробітництва, підвищення ролі закладів системи освіти, запровадження інноваційних методів викладання, забезпечення професійної підготовки з питань стійкого розвитку спеціалістів всіх професій та заохочення досліджень у цій галузі.

Яким чином ці аспекти можуть бути відображені в стратегіях розвитку громад і регіонів? По-перше, якщо розробники таких стратегій виходять з принципів стійкого розвитку, то ситуація не виглядає складною: питання освіти не будуть нівельовані, а аспекти збалансованості безумовно знайдуть відображення як у конкретних проектах, так і в загальних підходах до розвитку освітньої компоненти стратегічних документів. Якщо ж у підходах розробників стратегій розвитку домінують економічні пріоритети, то в таких випадках варто додатково зупинитися на аспектах освіти і стійкого розвитку й провести додаткові тренінги й навчальні семінари. Проект «Регіональне врядування та розвиток» (РВР) готовий надати таку підтримку.

Посилання:

1.       Наше общее будущее. Доклад Международной комиссии по окружающей среде и развитию: Пер. с англ. / Под ред. С.А.Евтеева и Р.А.Перелета / – М.: Прогресс, 1989. – 376 с.

2.       Крисаченко В.С. Людина і біосфера: основи екологічної антропології / Підручник. - К.:  Заповіт, 1998. – С. 614 – 666.

3.       Национальный доклад Украины о гармонизации жизнедеятельности общества в окружающей природной среде. Киев, 2003. – 130 с.

4.       Стратегия ЕЭК ООН в области образования в интересах устойчивого развития. СЕР/АС.15/2004. – Женева, 2004. – 27 с. http://www.unece.org/?id=24444

5.       Карамушка В.І.  Екологічна проблема і коло проблем екологічної психології. Актуальні проблеми психології. Том 1.: Економічна психологія. Організаційна психологія. Соціальна психологія: Зб. Наукових праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України / За ред. Максименка С.Д., Карамушки Л.М. – Мілленіум, 2003. – Вип. 11. – С. 117 – 121.

6.       A European Union Strategy for Sustainable Development. – Luxembourg: Office for Official Publication of the European Commission, 2002. – 95 c.