Минулий рік був відмічений суттєвими зрушеннями у розвитку національної екологічної політики. На виконання Закону України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року» (http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2010_12_21/an/15/T102818.html#15), ухваленого Верховною Радою України напередодні 2011 р., Кабінет Міністрів України видав Розпорядження «Про затвердження Національного плану дій з охорони навколишнього природного середовища на 2011 - 2015 роки» (№ 577-р. від  25 травня 2011 р. (http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2011_05_25/an/16/KR110577.html#16).

Окрім загальнодержавного значення, це Розпорядження примітне ще й  тим, що зобов’язує міністерства, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади «за погодженням з Міністерством екології та природних ресурсів привести до 30 червня 2012 р. галузеві програми розвитку, програми з охорони навколишнього природного середовища та місцеві програми економічного і соціального розвитку у відповідність з Основними засадами (стратегією) державної екологічної політики України на період до 2020 року, затвердженими Законом України від 21 грудня 2010 р., та планом».

Поки що жоден орган виконавчої влади не розпочав процес гармонізації своїх програм розвитку з положеннями Основних засад державної екологічної політики та Національного плану дій з охорони довкілля. Разом з тим, час спливає, тому чим раніше й ретельніше будуть розглянуті ці питання, тим більш якісний продукт планування буде отримано на виході.

З цією метою Мінекології України був розроблений спеціальний документ - Методичні рекомендації з підготовки, погодження та затвердження Місцевих планів дій з охорони навколишнього природного середовища (МПДОНПС), проект яких розміщено наразі на сайті Міністерства (див. http://www.menr.gov.ua/content/article/9940).

Рекомендації спрямовані на підготовку самостійного нормативного акту під назвою Місцевий план дій з охорони навколишнього природного середовища. Тому перше питання, яке виникає, полягає в тому, чи є сенс у розробці ще одного окремого документу, якщо вже існують регіональні / місцеві програми соціально-економічного розвитку, а згадане вище розпорядження Кабінету Міністрів вимагає лише приведення їх у відповідність з вимогами державної екологічної політики.  Тому для тих, хто обере шлях розроблення Плану дій, цими рекомендаціями варто скористатися. Вони не без недоліків: опис процедур досить громіздкий, документу бракує чіткості й реалістичності, тому що складні процедури залучення заінтересованих сторін і громадськості, та й увесь процес підготовки, обговорення й ухвалення Плану дій безумовно потребуватиме серйозної ресурсної підтримки, про джерела якої Рекомендації не згадують, а  витрати навряд чи передбачені в ухвалених раніше бюджетах.

А для тих, хто реально спробує переглянути чинні стратегії і програми на предмет врахування довкільних пріоритетів і вимог державної екологічної політики, користь від цих рекомендацій буде обмеженою. Разом з тим, з них варто запозичити процедурні моменти, оскільки Рекомендації детально розписують процедури залучення громадськості, організації робочих груп, проведення засідань і обговорень, визначення пріоритетів і  проблем та ін.