21 грудня 2010 року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року» (Див. http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2010_12_21/an/15/T102818.html#15). Для переважної більшості громадян України це залишилася непоміченим, але для тих, хто опікується станом довкілля і екологічною безпекою, ухвалення Закону стало, безумовно, довгоочікуваною подією.

Пояснимо, чому. До цього часу екологічна політика в державі визначалася Постановою ВРУ «Про Основні напрями державної політики України у  галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки» (від 5 березня 1998 року за №188/98-ВР) (Див. http://search.ligazakon.ua/search/law/). Хоча реально мало хто знав і користувався цим документом, але ритуальну функцію він виконував і на нього посилалися завжди, коли мова заходила про те, чи сформована в Україні державна екологічна політика. Разом з тим, документ мав загальний характер і не містив конкретних цілей, виконавців, часових рамок, обсягів і джерел ресурсів, а час, що минув, тільки посилив архаїчність більшості положень «Основних напрямків…». До того ж безперервна ротація кадрів у вищих ешелонах виконавчої влади природоохоронного та інших секторів не сприяли реалізації політичних принципів і виконанню завдань за визначеними цим документом пріоритетами.  

Незважаючи на певний дискомфорт від неоковирності назви нового державного документу (словосполучення «стратегія… державної політики» вдалим назвати важко), «Основні засади…» фактично визначатимуть вектор довкільної діяльності на найближче десятиліття. Документ надає характеристику природокористуванню в Україні та стану навколишнього природного середовища, залежному від цього природокористування, а також визначає: першопричини екологічних проблем України, мету та основні принципи  національної екологічної політики, стратегічні цілі і завдання, інструменти реалізації національної політики, очікувані результати та ін.

Наразі вкажемо лише на стратегічні цілі, оскільки саме вони фактично визначають пріоритетні напрямки діяльності, а отже й основний зміст і фінансування подальшої діяльності на найближче десятиліття. Стратегічними цілями (пріоритетами) визначені: 1) Підвищення рівня суспільної екологічної свідомості; 2) Поліпшення екологічної ситуації та підвищення рівня екологічної безпеки; 3) Досягнення безпечного для здоров'я людини стану навколишнього природного середовища; 4) Інтеграція екологічної політики та вдосконалення системи інтегрованого екологічного управління; 5) Припинення втрат біологічного та ландшафтного різноманіття і формування екологічної мережі; 6) Забезпечення екологічно збалансованого природокористування; 7) Удосконалення регіональної екологічної політики.

«Основні засади… державної екологічної політики…» є рамковим документом і не належать до актів прямої дії. Саме тому механізмом досягнення проголошених у ньому цілей є розроблення і впровадження планів дій, програм і проектів. Другий пункт Постанови Верховної Ради України, якою затверджувалася державна екологічна політика, давав чітку вказівку: «Кабінету Міністрів України розробити та затвердити до 31 березня 2011 року Національний план дій з охорони навколишнього природного середовища».

Такий План дій (НПД) був розроблений, але за традицією, що давно склалася, час його розроблення та узгодження перевершив установлений термін, хоча й відносно не набагато: 25 травня 2011 р. Кабінет Міністрів України видав Розпорядження за №577-р «Про затвердження Національного плану дій з охорони навколишнього природного середовища на 2011 - 2015 роки» (Див. http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2011_05_25/an/16/KR110577.html#16).

НПД має дуже просту структуру й фактично є переліком достатньо конкретних заходів (проектів), виконання яких має забезпечити досягнення стратегічних цілей. До кожного з проектів указані відповідальні за виконання, строки виконання, обсяги і джерела фінансування. Але НПД стосується усієї України і не враховує регіональну та місцеву специфіку. Саме тому згадане Розпорядження й наказує «Міністерствам, іншим центральним та місцевим органам виконавчої влади за погодженням з Міністерством екології та природних ресурсів привести до 30 червня 2012 р. галузеві програми розвитку, програми з охорони навколишнього природного середовища та місцеві програми економічного і соціального розвитку у відповідність з Основними засадами (стратегією) державної екологічної політики України на період до 2020 року, затвердженими Законом України від 21 грудня 2010 р., та планом».

От на цьому моменті й варто наголосити окремо. Розпорядження КМУ є нормативно-правовим документом, виконання якого обов’язкове. На даний час Мінекоресурсів України, в рамках співробітництва зі Шведською Агенцією охорони довкілля, розробляє рекомендації і методику підготовки місцевих (регіональних) планів дій з охорони навколишнього природного середовища, які незабаром будуть запропоновані місцевим органам виконавчої влади для використання в роботі.  Разом з тим, як випливає з тексту розпорядження №577-р, необхідності у розробленні окремого місцевого або регіонального (обласного) плану дій з охорони навколишнього природного середовища немає, але положення цього плану,  а також положення «Основних засад… державної екологічної політики…» мають бути відображені у місцевих та регіональних стратегіях розвитку і програмах. Проект Регіонального врядування і розвитку звертає на це увагу своїх партнерів, які залучені до стратегічного планування і працюють над розробленням місцевих/регіональних стратегій розвитку, і готовий надати консультативну підтримку з цих питань.